Помилка для резидента. Стаття Вікторії Дейнекі для Юрпрактики

Позиція податкової служби при оподаткуванні доходів фізичних осіб із заробітної плати нерезидента йде врозріз із судовою практикою адміністративних судів

Ось уже майже два роки діє Податковий Кодекс України (далі - ПК), проте це не заважає контролюючому органу — територіальним органам, податковим інспекціям Міндоходів України (далі - податкова служба) під час проведення документальних перевірок застосовувати податкове законодавство, яке діяло на момент нарахування та сплати податків. Пропоную розглянути досить поширений випадок на практиці - застосування податковою службою норм Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб» (далі - Закону) щодо нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати нерезидента.

Розглянемо конкретну ситуацію: податкова служба під час проведення перевірки юридичної особи (податкового агента) щодо правильності нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників — нерезидентів у період дії Закону дійшла висновку, що ставку податку потрібно застосовувати у подвійному розмірі, а саме : 30%, замість 15%.
Позиція податкової служби

Податкова служба мотивує свої висновки відсутністю у роботодавця повідомлення про самостійне визначення фізичною особою — іноземцем резидентського статусу відповідно до Наказу ДПА України від 05.10.2004 № 581 «Про затвердження зразкових форм Заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу визначення фізичною особою — іноземцем резидентського статусу». Крім того, податкова служба також посилається на пункт 7.3. статті 7 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб».

Відповідно до пункту 7.1. статті 7 Закону України «Про податок на доходи фізичних осіб» ставка податку становить 15% від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 — 7.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 7.3 статті 7 Закону ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті (15%) від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб.

Наказом ДПА України від 05.10.2004 № 581 лише затверджено приблизні форми заяви фізичної особи — іноземця про самостійне визначення резидентського статусу (далі - заяву) та повідомлення роботодавця про самостійне визначення фізичною особою — іноземцем резидентського статусу (далі - повідомлення). Виходячи з цього, податкова служба приходить до висновку, що якщо у роботодавця на початок податкового року немає такого документа як повідомлення щодо кожного його співробітника-нерезидента, тоді заробітна плата є іншим доходом, а не заробітною платою. Відповідно, на думку податкової служби, роботодавець виходячи з пункту 7.3. статті 7 Закону має застосувати ставку податку у подвійному розмірі, визначену пунктом 7.1. статті 7 Закону.

Норма без дії

Логіки у таких висновках податкової служби немає, як і законності. Звертаю увагу, що у Законі та Наказі ДПА України від 05.10.2004 № 581 немає норм, згідно з якими застосовується ставка податку у подвійному розмірі у разі відсутності у роботодавця такого повідомлення.

Крім того, Наказ ДПА України від 05.10.2004 № 581 не зареєстрований Міністерством юстиції України і не є нормативно-правовим актом України. Про це зазначено у листі Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336−09−24. Мін'юст відмовився реєструвати наказ ДПА України від 05.10.2004 № 581. Відповідно, Наказ ДПА України від 05.10.2004 № 581 не має загальнообов’язкової дії, не є обов’язковим для виконання.

Норма пункту 7.1. статті 7 Закону відрізняється від подібної норми ПК України. У пункті 167.3. статті 167 ПК України відсутні слова «та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів — фізичних осіб», що не дає податковій службі застосовувати цю норму разом із Наказом ДПА України від 05.10.2004 № 581 у разі відсутності у роботодавця повідомлення.
Судова практика

При розгляді судових справ про відміну податкового повідомлення-рішення про нарахування податку з вищезазначених підстав адміністративні суди задовольняють позови платників податків. Позиція адміністративних судів така: наказ ДПА України від 05.10.2004 № 581 не є нормативно-правовим актом України згідно з його нереєстрацією Міністерством юстиції України; якщо працівники — нерезиденти отримали у податковій службі України картки фізичної особи — платника податків щодо отримання ідентифікаційного номера, тоді це підтверджує той факт, що такі особи обрали для себе резидентський статус; слід застосовувати підпункт 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону, згідно з яким якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має тісніші особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

Таких документів як тимчасові посвідчення на постійне (або тимчасове) проживання на території України, візи, трудові договори (контракти), накази про прийом на роботу, договори оренди квартири, дозволи державного центру зайнятості на працевлаштування достатньо для того, щоб при нарахуванні заробітної плати працівникам — нерезидентам, застосовувати ставку податку розмірі 15%.

Зазначені документи підтверджують такі факти: особа має тісніші особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні; самостійне визначення ним основного місця проживання на території України.

Таким чином, застосування податковою службою ставки податку на доходи фізичних осіб у розмірі 30% до працівників-нерезидентів у разі відсутності повідомлення є необґрунтованим.

ДЕЙНЕКА Вікторія — партнер ЮФ ConstructiveLawyers, м. Київ

http://pravo.ua/

Відгуки клієнтів