"Документ тижня": судова справа про відповідальність за коментар в Інтернеті. Наталія Яворська для Юрліги

ЮРЛІГА звернула увагу на резонансну судову справу «Сиволапенко проти «Юстиніан» & «Українська правда» та спробувала знайти відповідь на запитання — хто несе відповідальність за коментар читача на інтернет-сайті?

У рішенні Печерського районного суду міста Києва у судовій справі «Сиволапенка проти Юстиніан» & «Українська правда» було встановлено, що інтернет-видання несе відповідальність за недобросовісний коментар читача. Актуальність розгляду ЮРЛІГОЙ цього питання обумовлюється не лише пошуком законодавчих передумов рішення у зазначеній справі, а й необхідністю позначення можливих наслідків такої судової думки для інтернет-сайтів.

Суть цієї судової справи полягає в тому, що з виданнями «Юстиніан» та «Українська правда» судилися громадянин Олександр Сиволапенко та ТОВ «Євротрансгруп» щодо коментарів на сайтах видань читачки Людмили Данкович-Глинської. Один із коментарів був розміщений 27 лютого 2012 року у розділі «Книга скарг без пропозицій» на сайті «Юстиніан», а інший 22 квітня 2009 року у «Народних блогах» на сайті «Української правди».

16 листопада 2012 року Печерський районний суд міста Києва у цивільній справі № 2−2561/12 визнав зазначену в цих коментарях інформацію недостовірною та ганьбливою честь та гідність Сиволапенка О. М., яка завдає шкоди діловій репутації його та ТОВ «Євротрансгруп».

14 лютого 2013 року Апеляційний суд міста Києва у справі № 22-ц/796/1190/2013 внаслідок розгляду апеляційної скарги представників видань окреслив, що судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини у справі; правильно застосовані норми матеріального права за дотримання норм процесуального права; доводи, викладені в апеляційних скаргах, висновків суду не спростовують, і тому рішення суду скасуванню не підлягає. Таким чином, апеляційний суд відхилив апеляційну скаргу видань та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Своїм рішенням суд зобов’язав власників сайтів «Юстиніан» та «Українська правда» розмістити на головних сторінках сайтів спростування інформації, яка була опублікована у зазначених вище коментарях.

Олексій Волошин

Як розповів ЮРЛІГІ адвокат АК «Юридичні традиції» Олексій Волошин, рішення Апеляційного суду вже називають безпрецедентним і таким, що запроваджує інтернет-цензуру в Україні. Справа в тому, що суди всупереч процесуальним вимогам вести розгляд справи всебічно, повно та неупереджено припустилися кількох суттєвих помилок у застосуванні норм матеріального права та трактуванні відповідних постанов пленуму Верховного Суду. А також неправильно досліджували та оцінили надані докази. «Інтернет традиційно вважався майданчиком для вільного вираження будь-яких думок. Однак ця точка зору, схоже, вже не відповідає дійсності: покарати не лише свої висловлювання в Мережі, а й анонімні коментарі інтернет-користувачів тепер може кожен», — зазначає адвокат.

При аналізі оригіналів документів справи, які вивчила ЮРЛІГА, увагу привертає те, що самі судові рішення як суду першої, так і апеляційної інстанції містять досить туманні обґрунтування «законності» недостовірних коментарів, і спираються в основному на норми постанови Пленуму ВСУ від 27. .2009 р. № 1. При цьому доводи з боку видань-відповідачів не було враховано.

Зазначимо, що ухвала Пленуму № 1 не містить норм права, а лише фіксує практику судового розгляду справ з урахуванням розвитку правовідносин на певний момент часу так само, як рівень праворозуміння судовими органами таких нових правовідносин на певний момент часу. А з перманентним розвитком як інтернет-простору в цілому, так і інтернет-медіа досить дивним виглядає те, що суд керується лише положеннями зазначеної постанови у відриві від самих норм матеріального права в тісному зв’язку з аналізом нових правовідносин.

Наталія Яворская

Керівник судової практики ЮФ «Constructive Lawyers» Наталія Яворська зазначає, що судові рішення у вказаній справі викликають лише чергове розчарування в українському судочинстві на різних рівнях, і сумнів у тому, що принципи здійснення правосуддя, закріплені в Конституції України, Законі «Про судоустрій та статус суддів» та процесуальному законодавстві, взагалі колись діятимуть у повному обсязі. При цьому, на думку М. Яворської, рішення Печерського районного суду м. Києва більше схоже на коментар до кодексу і не містить вичерпних висновків.

Найбільш суттєву критику в цій судовій справі викликає зобов’язання суду опублікувати на головних сторінках сайтів «Юстиніана» та «Української правди» спростування інформації, оприлюдненої в коментарях. У такому разі виникає запитання: як видання може спростовувати інформацію, яку воно фактично не публікувало? Адже інформація містить власну думку читача щодо якихось особистих переконань та суспільних позицій.

Тому підлягає з’ясуванню питання щодо того, як сьогодні норми права регулюють подібні правовідносини в Інтернеті щодо публікації нотаток та матеріалів, починаючи з блогів та форумів, та закінчуючи публічним листуванням у соцмережах. Спробуймо розібратися у зазначеній проблемі, аналізуючи процесуальні документи справи.

У своїй апеляційній скарзі «Юстиніан» звертає увагу на те, що суд не повною мірою розглянув предмет спору та не залучив до розгляду низку доказів. Зокрема, наголошується, що через відсутність редакторського контролю у розділі під назвою «Книга скарг без пропозицій» на сайті «Юстиніан», і навіть виходячи з назви розділу, суд не повинен був застосовувати положення ухвали Пленуму № 1 та поширювати встановлений законодавством «режим відповідальності редакції» (згідно зі ст. 21 Закону «Про друковані засоби масової інформації (друку) в Україні») на власника сайту у цій справі.

Звертаємо увагу, що суд першої інстанції обґрунтовує своє рішення тим, що особами, які розповсюдили інформацію в Інтернет, є автор та власник сайту. Тільки термін «власність сайту» на сьогодні взагалі не визначений законодавством України. При цьому, судячи з матеріалів справи, Печерським судом міста Києва не було перевірено, кому належить доменне ім'я, незважаючи на те, що представники відповідача звертали на це увагу суду. «Виходить, що ця ухвала фактично легалізує імператив, за якою встановлюється презумпція відповідальності власника сайту», — резюмує О.Волошин. У справі проти «Юстиніан» суд навіть не намагався встановити, з яких IP-адрес зроблено ці записи. Цікаво, до кого зверталися б позивачі, якби висловлювання, що ганьблять їхню честь, були розміщені користувачем під «ніком» «Мер Печерський» на сайті, зареєстрованому на ім'я Джона О’Коннора? — запитує юрист.

Ще один дуже важливий нюанс у справах захисту честі та гідності в Інтернеті - це обґрунтування доказів. Неприйнятним є той факт, коли суди виносять рішення, спираючись тільки на роздрук тієї чи іншої інтернет-сторінки, яку як доказ демонструють позивачі. Адже за сучасних можливостей копіювальної техніки «зробити» такий доказ дуже легко. А ось засвідчена у нотаріуса роздруківка інтернет-сторінки могла б виступити належним письмовим доказом. Проте, на жаль, українські суди поки що на цю увагу не звертають.

Крім того, як зазначає видавництво «Юстиніан», суд не застосовував положення законодавства України про заборону цензури (відповідно до ст. 24 Закону «Про інформацію»). Що ж до підтвердження фактів та оціночних суджень, то спірна інформація містить точку зору Л. Данкович-Глинської щодо певних подій. Це, у свою чергу, також суперечить вимогам ч.1−2 ст. 30 Закону «Про інформацію», які передбачають, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Також неправильно було застосовано положення ст. 277 Цивільного кодексу, оскільки доводити достовірність поширеної інформації законодавством зобов’язана саме особа, яка її поширила.

На думку О. Волошина, у такому разі виходить не лише відповідальність без вини (оскільки ні наміру, ні необережності на поширення інших думок чи висловлювань тут немає), а й прямо встановлюється відповідальність за інших людей. Крім того, в обставинах справи проглядається недотримання судом та інших норм матеріального та процесуального права. У такій ситуації постає питання: наскільки таке рішення суду є законним?

Марія Ортинська

«З точкою зору, вираженої в судовому рішенні, не можна погодитися, адже вона суперечить положенням національного, так і міжнародного законодавства», — вважає патентний повірений патентно-юридичної компанії IPStyle Марія Ортинська. У свою чергу адвокат АТ «Скляренко та партнери» Олена Перцова зазначає, що говорити про прецедент рано — оцінку рішенням має дати Вищий спеціалізований суд, а в ідеалі - Верховний Суд України.

Як розповіла О. Перцова, аналіз судової практики Вищого спецсуду показує, що він обережно підходить до розгляду цієї категорії справ. Більшість справ про захист честі, гідності та ділової репутації скеровуються на новий розгляд. Тому не виключено, що й у цій ситуації ВССУ також направить справу на «нове коло», наприклад, у зв’язку з необхідністю встановити за допомогою належних доказів.

«Звичайно, ніхто не говорить про те, що Інтернет має бути зоною вседозволеності, але чому судовим органам при вирішенні аналогічних справ не застосувати європейський досвід? — дивується О.Волошин. — Навіть у сусідній Росії судова практика щодо відповідальності власників веб-ресурсів є ліберальною». Наприклад, там досі інтернет-сайти не несуть жодної відповідальності за те, що пишуть на форумах та в чатах їхні читачі, — якщо на сайті не запроваджено попередньої модерації. Однак редакція зобов’язана протягом 24 годин видаляти або редагувати ті чи інші коментарі на вимогу Роскомнагляду.

Як результат цієї справи вплине на діяльність інтернет-сайтів?

Олена Перцова

Як зазначає Олена Перцова, на сьогодні не можна виключати, що рішення попередніх інстанцій залишать Вищий спецсуд у силі. У такому разі було б цікаво почути думку Верховного Суду України, проте цьому існує одна перешкода — досі суди касаційної інстанції не розглядали справ з аналогічною фабулою. Це означає, що відповідач формально не зможе «пробитися» до ЗСУ, адже для цього йому необхідно буде надати копії рішень щодо аналогічних справ, але з іншим результатом. «Яким би не було рішення Вищого спецсуду, на його появу з нетерпінням чекають багато журналістів, видання та прості читачі. Залишається сподіватися, що це рішення повною мірою відповідатиме нормам чинного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини, який, до речі, підтримує принцип свободи висловлювань та захищає журналістів від тиску з боку органів влади та несумлінних громадян», — резюмує юрист.

На думку Марії Ортинської, у майбутньому можна прогнозувати позови до власників інтернет-сайтів, наприклад, до блоггерських майданчиків, форумів, і навіть соціальних мереж за дії їхніх користувачів: «Це рішення може сприяти необґрунтованим атакам на інтернет-сайти. Адже можна від підставної особи написати коментар та подати позов до суду про захист честі, гідності та ділової репутації».

Олексій Волошин вважає, що за таких умов, коли будь-якому сайту загрожує штучно створений судовий процес (а для цього достатньо залишити протиправний коментар навіть і самого себе), власникам веб-ресурсів не залишиться нічого іншого, як знищити всі зони вільного доступу, тим самим перекривши можливість волевиявлення громадськістю своєї думки.

Отже, можна сказати, що рішення судів не лише не враховують практику ЄСПЛ, а й є своєрідним «ящиком Пандори», який містить небезпеку застосування негативної практики покладання відповідальності на одну людину за висловлювання іншої. Така судова думка фактично встановлює, що власники сайтів відповідають не лише за інформацію, яку вони публікують, а й за коментарі користувачів.

За інформацією видань «Юстиніан» та «Українська правда», рішення Апеляційного суду міста Києва буде оскаржено у Вищому спеціалізованому суді України щодо розгляду цивільних та кримінальних справ. Залишається чекати, що суд детально розгляне всі обставини справи та поставить правильну правову точку.

Відгуки клієнтів