Що робити, якщо ви стали жертвою «депозитних» шахраїв: правові аспекти захисту

1. Сучасні тенденції незаконного заволодіння депозитними коштами вкладників банків та правові способи боротьби проти такого

Розвиток депозитування в Україні є досить молодим і перспективним сектором економіки країни, що означає, що саме ця сфера людської діяльності є найпривабливішою для зловмисників, від яких, як правило, потерпають не тільки клієнти банків, але і самі банківські установи. Шахрайство з депозитами можна розглядати як один з видів операційного ризику, який може нанести і вкладнику, і будь-якому банку істотні втрати (матеріальні/майнові/немайнові збитки).

І якщо така ситуація склалась, наприклад, з вини працівника банку, який найчастіше після заволодіння депозитними коштами ошуканих вкладників зникає безвісти, — варто при формуванні позову досить конструктивно підходити до правової кваліфікації правовідносин, що склались між банком, у якому працював шахрай, та власне вкладником. При вирішенні спорів даної категорії необхідно враховувати, що відповідно до частини другої статті 11 Цивільного Кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов’язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди. Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 Цивільного Кодексу України.

У тих випадках, коли шкода заподіяна працівниками під час виконання ними своїх трудових (службових) обов’язків, зобов’язання щодо її відшкодування покладаються на роботодавця (частина перша статті 1172 Цивільного Кодексу України).

Дана позиція до квітня 2016 року активно застосовувалась судами на підставі наступної правової позиції Верховного Суду України. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014р. у справі № 6−149цс13, покладення на особу передбаченої статтею 1172 Цивільного Кодексу України відповідальності, яка застосовується в деліктних правовідносинах, виключає одночасне застосування норм матеріального права, які передбачають відповідальність за порушення договірних зобов’язань, зокрема статей 1058−1060 ЦК України.

Отже, при розгляді спорів, пов’язаних з відповідальністю банку у випадку розкрадання його працівником коштів з вкладних рахунків банку, вирішуючи питання про застосування статті 1172 Цивільного Кодексу України слід мати на увазі, що для застосування даної норми права необхідно встановити перебування заподіювача шкоди в трудових відносинах з юридичною або фізичною особою — роботодавцем, факт завдання шкоди саме під час виконання цим працівником своїх трудових (службових) обов’язків та встановити межі службових обов’язків особи, яка завдала шкоди.

2. Чинна судова практика з питання повернення викрадених депозитних коштів та динаміка її розвитку

У справах з аналогічними фабулами до квітня 2016 року суди переважно застосовували як положення статті 1059 Цивільного кодексу України, що регулюють особливості укладення договорів банківського вкладу, так і положення статті 1172 того ж кодексу, що визначають особливості відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою.

6 квітня 2016 року Верховний суд України (судові палати у цивільних та господарських справах) прийняв правову позицію про відшкодування шкоди, заподіяної крадіжкою працівником банку вкладів. Рішення винесено в рамках судового розгляду між Райффайзен Банком Аваль та його вкладницею, яка в серпні 2006 року поклала на депозит 6 тисяч гривень. Потім клієнтка банку дізналася, що кошти так і не надійшли на її рахунок, а співробітниця банку, яка прийняла гроші і зробила про це позначку в депозитному договорі, 12 березня 2012 року Чаплинським районним судом Херсонської області була визнана винною в їх розкраданні. Проте банк не повернув гроші клієнтці і вона подала в суд. Суд зобов’язав повернути вклад і компенсацію (інфляційні втрати з серпня 2006 року по червень 2015 року в розмірі 14,243 тисяч гривень), відмовивши в оплаті моральної шкоди — 20 тисяч гривень. Верховний Суд України скасував попередні рішення (в частині стягнення втрат по статті 625 Цивільного кодексу України) і відправив справу на новий розгляд.

При перегляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого після того, як вкладник на підставі договору банківського вкладу передав гроші уповноваженій особі банку «власником» (особою, що має в управлінні) грошей став банк, а тому в разі їх викрадення шкоду завдано саме банку, а не вкладнику.

3. Правильність формулювання позовних вимог — понад усе.

Отже, вкладник, який вирішив звернутися із позовом до суду, повинен вимагати від банку не відшкодування шкоди, а виконання обов’язку за договором банківського вкладу — повернення суми вкладу та процентів за користування ним. Дана позиція є принциповою, оскільки обрання неправильного способу захисту вкладником свого майнового права може призвести до відмови у позові, що матиме преюдиціальний характер. Позиція Європейського суду з прав людини з даного питання є наступною: «Суд зазначає, що якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, — повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов’язаним з ними правом. (справа Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини).

Стосовно компенсації за знецінення коштів внаслідок інфляції (стаття 625 Цивільного Кодексу України), то в цій частині Верховний Суд України повернув справу на новий розгляд, так як на думку суду під час розгляду справи чітко не встановлено, коли Клієнт звернувся до банку з вимогою про повернення банківського вкладу та з якого саме моменту підлягають нарахуванню проценти та індекс інфляції на суму боргу на підставі статті 625 Цивільного Кодексу України.

Отже, практика Верховного Суду України, рекомендована судам до застосування в аналогічних правовідносинах, тепер представлена наступним чином. Відкриття банківських рахунків та облікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб, є обов’язком банку (частина 3 статті 1058, частина 2 статті 1068 Цивільного Кодексу України, п. 2.1. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління НБУ від 03.12.2003 року № 516. Тому відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і, як наслідок, необлікування на рахунку банку грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу слід кваліфікувати як невиконання саме банком своїх обов’язків, внаслідок вчинення працівниками банку протиправних дій. Тому, посилання банку в обґрунтуванні своїх заперечень, наприклад, на те, що кошти від позивача за укладеними із ним договорами не надходили до уваги судами братися не будуть, оскільки ці обставини не спростовують факту передачі позивачем коштів уповноваженим працівникам банку, а проведення по касі та по обліку отриманих коштів не може залежати від волі вкладника. Тим більше, що за умовами договорів про банківські вклади банк бере на себе зобов’язання зарахувати отримані від позивача кошти на рахунок.

4. Судочинство — щодо питання стягнення з банку інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне повернення вкладу

Вкладники, які постраждали від безкоштовного використання банками їх грошей, мають також озброїтися правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 справа № 6−140цс13, предметом якої був спір про стягнення з банку на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту). При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого за змістом ст.ст. 526 та 1058 ЦК України зобов’язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки). У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак не надання вкладнику можливості використання цих коштів зобов’язання банку з повернення вкладу не є виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов’язання, передбачену ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Юридична компанія Constructive Lawyers